Бої на Київщині та окупація частини області тривали майже місяць. Після того, як росіяни відступили, весь світ побачив масові злочини російських військових. Буча, Ворзель, Ірпінь — сотні вбитих та закатованих цивільних, братські могили, зруйновані житлові квартали. Російська пропаганда заявляла, що масові вбивства в Київській області — спланована «вистава». Як один із «доказів» наводили історію вбитої 69-річної мешканки Ірпеня Надії Мякушко, яка, з їхніх слів, була жива. Суспільне розповідає справжню історію жінки.

Фотографії воєнних злочинів російських окупантів на Київщині на початку квітня з’явились на перших стрічках багатьох іноземних видань. Для того, щоб ще більше привернути увагу закордонних ЗМІ та політиків до масового вбивства українців, у соцмережах запустили флешмоб «Мене вбили, тому що я — українка». З таким написом учасники викладали фотографії вбитих росіянами цивільних поруч зі своїми світлинами. Анастасія Савчишин також взяла участь у флешмобі. Під колажем з вбитою жінкою в Ірпені написала: «На фото зліва — я, справа — могла бути також я, як і будь-який українець».

Російські ЗМІ змінили текст на цьому колажі — написали, що нібито на обох фото — Анастасія. Після, почали просувати фейк про те, що «нібито» вбита українка виклала у соцмережі пост, написала, що її вбили і зробила це після того, як російська армія вийшла з міста, тобто вона жива. Насправді на фото справа на колажі Анастасії — вбита росіянами Надія Мякушко. Їй було 69 років, вона жила в Ірпені. Світлину її вбитої зробив фотограф Ігнат Івлєв-Йорк. Ось історія жінки.

Хто справді на фото

Надія Мякушко мешкала у приватному будинку Ірпеня. Переїхала на Київщину ще у 1970-ті. Згодом зустріла чоловіка — Володимира Чередниченка, народила двох дітей.

Її донька живе в Ірпені, син — у Львові. Він — головний диригент Львівської національної опери. 23 лютого Іван був у батьківському домі в Ірпені і мав там залишатися до кінця місяця. «Але 23 лютого мене викликали на роботу, у Львів, тому що запрошений диригент з-за кордону не зміг приїхати. Я поїхав, а за день усе почалося», — розповідає Іван.

27-28 лютого сестра Івана разом з чоловіком вирішила евакуюватися з Ірпеня і вивезти батьків. Проте вони відмовились. «3 березня ми розмовляли з мамою. У мене був знайомий, який міг на машині їх забрати, але вони відмовилися. А ввечері вона мені подзвонила і сказала, що бачить БТРи, які їздять по вулиці, зі знаками «Z» та «V». Потім пропав зв’язок», — каже Іван.

17 березня із Ірпеня виїхав сусід Івана і повідомив, що бачив батьків живими, але через російські блокпости було проблематично до них дістатися.

«26 березня зателефонував ще один сусід і сказав, що він став очевидцем того, як розстріляли батьків. Рашисти спочатку підпалили будинок. Коли батьки рятувалися, то їх розстріляли. І таких, як мої батьки, на цій вулиці багато було», — говорить Іван.

Першим тіла загиблих побачив фотограф Ігнат Івлєв-Йорк. Після звільнення Ірпеня він приїхав у місто. Там познайомився із пастором, який запропонував показати Ірпінь. «На одній з вулиць міста я та водій побачили тіло. Ми підійшли ближче. Чоловік лежав біля поваленого дерева. Потім ми зайшли до дому, точніше, того, що від нього залишилося. Як потім ми дізналися, це було пряме попадання  у будинок. Люди, які там жили, бігли на двір, і тоді їх пристрелили», — каже Ігнат.

Далі він побачив тіло жінки — це була мати Івана. «Ми подумали, це молода дівчина, потім виявилося, що це не так. Я зробив фото. Уже дома із командою передивлялися фото, побачили, що у руці дуже символічно був брелок з Євросоюзом», — розповідає Ігнат.

Батько Івана пересувався за допомогою ходунків. Саме їх поруч із тілом побачив фотограф. «Яку загрозу могла становити людина, яка пересувається на ходунках? І літня жінка?», — каже син загиблих Іван.

Він приїхав до Ірпеня також на початку квітня, але тіл біля будинку вже не було. Їх забрали до моргу. «Ніхто точно не знав, яке тіло у який морг потрапило. Тому треба було об’їздити певну кількість моргів, впізнати тіла», — говорить Іван.

11 квітня Надію Мякушко та Володимира Чередниченка поховали на кладовищі в Ірпені. «Саме батько був ініціатором того, щоб я з дитинства зайнявся музикою. Я завдячую йому тим, що я є диригентом і працюю у Львівській національній опері. Про маму можу також сказати тільки найкраще, ця людина для нас із сестрою зробила стільки, як ніхто», — розповідає Іван.

Щодо фейку, який зробили російські ЗМІ, Іван говорить так: «Це все почалося не вчора, не позавчора і не минулого року. Якщо прослідкувати історично, що відбувалося в Радянському Союзі і Росії, то картина стає абсолютно ясною. Будь-який факт може бути перекручений, використаний заради цілі. Ми усе розуміємо».

Щоб своєчасно отримувати перевірені новини та плітки вашого міста шукайте нас у Facebook та підписуйтеся у Telegram-каналі. 

попередня стаття«Аварійні» дерева у гостомельському парку «Щасливий» продовжать зрізати
наступна статтяМейн-кун Макс проїхав 300 км на російському БТР, а потім втік до Білорусі, звідки повернувся в Україну: історія викраденого кота

Залишити відгук

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я