Нагородити тих, хто відважно боронив і боронить своє місто, свою державу — надзвичайно важливо. Країна повинна знати своїх героїв. На превеликий жаль, не усі захисники Ірпеня, Бучі, Гостомеля і ще багатьох міст та селищ повернулись з оборони живими. Але про них в жодному разі не можна забувати!

На своїй сторінці у Facebook мер міста Ірпінь Олександр Макркушин написав про нагородження мужніх добровольців, які з перших днів війни зі зброєю в руках стали на захист Ірпеня та люди, які кожен на своєму фронті робили все можливе, щоб допомагати нашим воїнам і сприяти перемозі.

«Саме їм ми завдячуємо свободою нашого міста і збереженню від окупації нашої столиці. Днями передали хлопцям і дівчатам від Головнокомандувача ЗСУ, командувача Сухопутних військ ЗСУ та Міністерства оборони України абсолютно заслужені відзнаки: «За сприяння Збройним Силам України», «За заслуги перед Збройними Силами України» та «Хрест сухопутних військ»», — йдеться в публікації

Утім, під дописом окрім подяки, безліч скарг. На те, що багато військових, які загинули, обороняючи Ірпінь, не отримали жодної державної нагороди. Про них забула місцева влада.
Алла Вангородська — Кроткіх написала у коментарях, що у неї загинув чоловік у сина на руках: «Мій чоловік в цьому бою загинув 21.03.2022, а сина (21 рік) та брата чоловіка було сильно поранено. Вони були в тяжкому стані, навіть шансів на життя ніхто не давав, більше двох місяців я жила з ними в лікарні, завдяки найкращим лікарям їх дістали з того світу, а де були Ви з вашими нагородами?!Щиро дякую, що забули їм дати нагороди, а сину моєму підняти хоча б бойовий дух в лікарні!!!!»

«А чому не отримали нагороди хлопці, які тримали місто Ірпінь з першого дня? Які постійно перебували в пеклі!!! Чому не отримав нагороду Кроткіх Ігор, який разом з сином, братом та іншими хлопцями тримали вхід в місто Ірпінь з боку військового шпиталю (11 лінія). Їм надали наказ тримати кляту позицію, п’ять днів вони чекали підмогу, ротацію, але так ніхто і не прийшлов, тому що 20 березня з міста вийшли війська ТРО та інші, а мої хлопці трималися із останніх сил. Всіх вивели!!! А їх що забули?! П’ять днів вони були в цьому пеклі (до цього перебували в інших запеклих боях). Я знаю хто дав цей клятий наказ!!! І знаю багато іншого!!! Де ж справедливість?!

Де ж Ви всі були в ці тяжкі дні?! Де ж Ви були ті, які дали цей клятий наказ? Де ж Ви були коли перед носом у хлопців забрали бронежилети??

Де ж ті круті місцеві військові, які виставляли свої селфі, яким під час війни я телефонувала, писала і просила їсти, бо в телефонній розмові мені чоловік сказав, що вже три дні хлопці не їли!!!

Де ж ви???!!!

Мій чоловік загинув у сина на руках, навпроти тих «Ірпінських Липок» (11 лінія), де щодня журналісти роблять разом з Вами фото!!!

На цих світлинах видно, що ворог зробив з нашою вулицею, на якій жила моя родина і наші діти. Ця вулиця постраждала найбільше в нашому місті, і було б ще гірше якби не наші ГЕРОЇ .

Як мені пояснити молодшому сину, чому в його загиблого батька, і старшого брата, який отримав поранення: кишківника, легенів, ноги і т.д. немає такої нагороди, а в інших крутих дядьків, яких і близько не було в місті Ірпінь в ці запеклі дні, є нагорода.

Щиро дякую і низько кланяюсь нашим захисникам!!

Мій менший син не хоче ваших грошей, для нього важливо, що його батько — ГЕРОЙ!!! Я б могла ще розповісти, як тіло чоловіка 10 днів не могла забрати з поля бою, на той час коли була офіційна інформація, що місто Ірпінь вільне. Як я падала всім в ноги і благала! А в цей час у мене на руках був син та чоловіка брат.

І тільки після того, Ігоря командир з хлопцями забрав його з окопу (10 днів він там лежав), а в цей час в мене їхав дах. Я свого чоловіка сховала за містом в морзі, щоб його не загубили, як було з іншими. Я постійно його провідувала там і чекала дозволу на поховання, після чого зателефонували і попросили заплатити за поховання. Заплатити за поховання за героя на «Алеї Героїв Ірпеня!!» Гроші не великі, але сам факт. Зато розповіді закордонним гостям про нашу героїчну родину розказувати усі можуть. Нічого не хочу, але ви навіть не уявляєте в якому пеклі я жила, і як перебуваю в цьому жахітті.

Це не життя, це постійні стреси. Нічого не можна вирішити, добитися. Я живу в будинку без вікон, без сусідів, без зв’язку, інтернету (щоб хоча б розуміти, що в світі коється). Ночами плачу, і слухаю плач своїх дітей.» — розповіла свою історію Алла Вангородська — Кроткіх

Пізніше Людмила Першин — жителька Ірпеня — на сторінці у Facebook опублікувала допис, де висловила слова підтримки.

Жінка пише, що добре знала Ігоря, вони дружили: «Ігор та його син заслужили отримати нагороду за свій героїзм і мужність. Але, у влади Ірпеня, чомусь, інше бачення.Так хотілося вірити, що війна вплинула і змінила людей, в тому числі — Ірпінську владу, але ні, не змінила. Їх не змінила, але багато людей дивляться на життя вже іншими очима, ці люди знають правду про події весни 2022, але мовчать, бо війна. Мовчки спостерігають, терплять і мовчать. Але прийде момент, коли люди почнуть говорити й будуть розповідати правду..»

«Будьте чесними, об’єктивними, неупередженими і справедливими!» — додала Людмила Першин

 

попередня стаття«Ні примусовій депортації на поле»: у Бородянці розгорівся скандал через будівництво нового житла
наступна стаття«Антонов» готується відновлювати «Мрію» і будувати конкурента «Жулянам». Уже відомо скільки треба коштів

Залишити відгук

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я