Хата Андрія Бандери, село Старий Угринів

Священника отця Андрія стратили в Києві лише за те, що він був батьком Степана Бандери. Одна із сестер повернулася додому після майже 40 років заслання. Історик Олександр Вітолін пригадав Вікенду, як членів родини Бандер вбивали гітлерівці та радянська влада.

Андрій Михайлович Бандера народився 11 грудня 1882 року в Стрию на Львівщині. У двадцять років Андрій почав навчання на богословському факультеті Львівського університету. У студентські роки проявив активну політичну позицію як прихильник національно-демократичної партії.

Андрій Бандера

У 1908 році Андрія Бандеру висвятив у сан священника митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Духовна служба отця Андрія розпочалася в Старому Угринові. 1 січня 1909 року в Андрія та Мирослави Бандер народився син Степан. У подружжя були ще діти: Марта-Марія, Володимира, Оксана й Олександр, Василь, Богдан; наймолодша донька Мирослава померла немовлям.

У 1917 році отець Андрій у часи революційних змін порушує вимогу церкви не втручатися в політику та починає проводити активну громадську роботу серед населення. 1 листопада 1918-го, коли Австро-Угорська імперія стала розпадатися, західні українці проголосили про створення ЗУНР на землях, на які претендували поляки. Отець Андрій зібрав селян і рушив з ними на Калуш. Проголошення нової влади в Калуші обійшлося без кровопролиття та заворушень. У 1919 році отець Андрій як посол від Калущини особисто голосував за злуку ЗУНР і УНР. У цей час найстаршому сину отця Андрія Степану було десять років, і активна політична діяльність його батька вплинула на формування його особистості.

Сам Степан Бандера пізніше згадував:

«Дитячі роки я прожив в Угринові Старому, в домі моїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. У листопаді 1918 року наше родинне життя стояло під знаком подій у будуванні українського державного життя та війни в оборону самостійності. Батько був послом до парламенту Західньо-Української Народної Республіки — Української Національної Ради в Станіславові та брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині. Особливий вплив на кристалізацію моєї національно-політичної свідомості мали величні святкування та загальне одушевлення злуки ЗУНР з Українською Народною Республікою в одну державу в січні 1919 року».

Однак радість від стрімких історичних подій 1918-1919 років змінилася важкими випробуваннями. Вступивши капеланом до Української Галицької Армії, отець Андрій заразився тифом і ледве не помер. Дивом залишившись живим, повернувся до Старого Угринова, але був змушений остерігатися репресій поляків-переможців. Оминувши смерть від війни, епідемії та польських переслідувачів, отець Андрій зазирнув їй в очі вдома. У 1921 році від туберкульозу горла померла його дружина Мирослава.

Отець Андрій повернувся до своїх пастирських обов’язків і, здавалося, покінчив із політичним життям. Але посилення польського шовінізму призвело до того, що навіть просто бути українським священником теж ставало великою політикою. У 1928 році отця Андрія разом із сином Степаном арештували за виголошену на панахиді промову. У 1930-му їх заарештували повторно під час підготовки зустрічі парафіян із митрополитом Андрієм Шептицьким. Подібне свавілля польських поліцейських до українців було не рідкістю в ті часи. Тому коли Радянський Союз у вересні 1939 року вдерся в Польщу, частина населення Західної України щиро вітала нову владу.

Родина Бандер, 1933 рік

Спочатку радянська влада арештовувала лише поляків і євреїв (як шпигунів), навіть тих, які тікали з окупованих гітлерівцями польських територій. Та дуже скоро нова влада показала українству своє справжнє обличчя. Почалися арешти й суди над патріотами, які до того карались у польських тюрмах. На культурних і громадських діячів вішали ярлики націоналістів. Потрапили під репресії й західноукраїнські комуністи, які щиро чекали приходу радянської влади.

У серпні 1940 року радянські органи завели справу-формуляр на Андрія Михайловича Бандеру, який тоді був у селі Тростянець священником. Довгий час радянські органи обмежувались лише стеженням, очевидно, сподіваючись вийти через батька на сина, українського націоналіста.

Отець Андрій, звичайно. підтримував зв’язок зі Степаном, і той, добре розуміючи, що радянська влада не дасть спокою його родині, пропонував батькові таємно виїхати за кордон. Але отець Андрій вважав, що не може покинути свою паству.

22 травня 1941 року Андрія Бандеру заарештували разом із донькою Оксаною. Заарештованого батька Степана Бандери переправили до Києва. 8 липня 1941 року його засудили до страти. Протокол допиту виразно засвідчує, що вина священника в тому, що він є патріотом України та батьком Степана Бандери:

«Запитання. Коли ви були заарештовані?
Відповідь. Мене заарештували 23 травня у моїй хаті в селі Тростянці Долинського району.
Запитання. Причина арешту?
Відповідь. Мене заарештували за те, що я у своєму домі переховував мешканця с.Тростянця Стефанишина, який ховався від органів радянської влади.
Запитання. Вам відомо, чому ховався Стефанишин?
Відповідь. Стефанишин ховався, боячись арешту органами УНМДБ як член ОУН, що проводив активну боротьбу проти радянської влади, намагаючись знищити чинний державний лад.
Запитання. Отже, ви переховували політичного злочинця. Чи усвідомлюєте це?
Відповідь. Так, я цілком усвідомлюю, що переховував політичного злочинця. Переховував його тому, що він був українським націоналістом, членом ОУН, вів боротьбу проти радянської влади. Його націоналістичні погляди мені близькі.
Запитання. Хто ви тоді за своїми поглядами і які ваші політичні переконання?
Відповідь. Я є український націоналіст. Мої політичні переконання — боротьба за самостійну соборну Україну як найбільш правильну, на мій погляд, систему державної влади для українців.
Запитання. Таким чином, ви теж є членом антирадянської організації ОУН?
Відповідь. Офіційним членом ОУН я не є з релігійних мотивів. Погоджуюсь із принципом «Кожна влада від Бога». Але як націоналіст розумію, що самостійну державу можна побудувати шляхом збройної боротьби українських націоналістів із радянською владою. Тому я з усіма настановами ОУН згодний. Я є симпатиком українських буржуазних націоналістів, цілком поділяю дії її членів. Сам ніякої участі в ОУН не брав, хоч мені відомо про практичну діяльність ОУН як у Західних областях України, так і за кордоном».

Світлина Андрія Бандери, зроблена після арешту НКВД у 1941 році

Стратити батька за дії його сина для радянського «правосуддя» було нормою. У Радянському Союзі завжди героїзувався Павлік Морозов, а «ЧСИР» — членів родини зрадників Батьківщини — понижували у правах і відправляли до спецтаборів.

Страта в Києві 10 липня 1941 року 58-річного Андрія Бандери стала лише прологом до масових депортацій, відправки до радянських концтаборів вчорашніх в’язнів німецьких концтаборів і репресій червоноармійців, які перемогли Гітлера.

Андрій Бандера виховав патріотом не лише старшого Степана, а всіх своїх дітей. Усі брати й сестри Степана Бандери пронесли свій терновий вінець за Україну гідно, не схиляючись перед ворогом.

Марта-Марія Бандера керувала Долинським районним проводом жіночої мережі ОУН, була вислана у Красноярський край. Після звільнення із заслання їй заборонили повертатись до України. Померла 13 листопада 1982 року в Сухобузимському Красноярського краю. Оксану також вислали до Красноярського краю. Разом із сестрою працювала на лісозаготівлях. В Україну їй дозволили повернутись лише в 1989 році. Померла 24 грудня 2008 року в Старому Угринові.

Володимиру Бандера-Давидюк арештували 1946 року разом із чоловіком, священником Теодором Давидюком. Її засудили на 10 років виправних робіт і 5 років позбавлення прав. Розправившись із батьками, радянська влада кинула їхніх шістьох дітей до сиротинця. У 1956 році Володимира отримала волю, а її чоловік помер в таборі. Володимира Бандера-Давидюк померла 11 березня 2001 року в Старому Угринові.

Життя трьох жінок цієї родини могло б змінитися в одну мить, якби вони виступили з засудженням українського повстанського руху. Але жодна із сестер Степана Бандери на це не погодилась.

Олександр Бандера в 1933 році виїхав до Риму, де після навчання у Римській вищій школі економічно-політичних наук захистив докторську дисертацію. Навчання поєднував з участю в ОУН. У 1941 році приїхав на Львівщину, де його заарештувало гестапо. У 1942 році загинув у Освенцимі.

Василь Бандера в 1938-1939 роках карався в найстрашнішому польському таборі для політичних в’язнів за промову на студентських зборах. Коли Радянський Союз разом із Третім Рейхом розчленували Польщу, він виїхав до Кракова. У грудні 1941 року гестапо заарештувало його в Станіславові. Василя закатували на смерть 22 липня 1942 року в Освенцимі.

Богдан Бандера в 1939 році зумів дістатись Кракова. У 1941 році за дорученням Проводу ОУН проголосив Акт відновлення Української Держави в Калуші. У складі похідних груп ОУН організовував підпілля на Миколаївщині та Херсонщині. Загинув, але єдиної версії його загибелі немає.

Раніше ми писали, що в Україні відтворили вишиванку Степана Бандери. Вона створена лімітованою серією для захисту ЗСУ.

Щоб своєчасно отримувати перевірені новини та плітки вашого міста шукайте нас у Facebook та підписуйтеся у Telegram-каналі. 

попередня статтяВ Гостомелі висловили догану Тарасу Думенку. Що він відповів?
наступна статтяСталеві герої «Азовсталі» стали фігурками LEGO

Залишити відгук

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я