У перші дні повномасштабної війни, коли частина Київщини була під окупацією і точились активні бої, у Ворзелі продовжував працювати пологовий будинок. Там чотирнадцять днів народжувались діти і рятувались поранені цивільні.
Щемку та відважну історію виживання без зв’язку, світла, води, а інколи – й надії на порятунок, розповіла Наталія, лікарка Ірпінського пологового будинку.
«Ми про вас знаємо, пам’ятаємо, але дістатися до вас ніяк не можемо», — сказала Наталія.
Так вони жили у пологовому до 9 березня. Це були першi дні, коли точилися бої в Гостомелі, Бучі й Ірпені. Шибки дрижали від ранку й до ночі через вибухи. Вулицями їздили V-танки. Не було зв’язку, електрики, води. А лікарі приймали пологи і оперували поранених цивільних.

«Моя зміна почалася 26-го лютого. Вже тоді навколо гуркотіло, а лікарня опинилась в оточенні. Вагітних жінок везли до нас. Робили кесареві розтини, приймали пологи. І все це – під постійними обстрілами. Робиш анестезію на операції – все тремтить. Кожного разу боялися, що зараз нас всіх накриє. А потім вулицями поїхали V-танки. Дивишся і думаєш: А якщо розверне пушку? Від пологового тоді нічого б не лишилось», — розповідає ірпінська лікарка.

1 БЕРЕЗНЯ
Першого березня вимкнули освітлення. Працювали на генераторі, щоб прогріти лікарню на ніч чи дати світло в операційну. Лікарі спали в одязі на перших-ліпших ліжках, бо падали від утоми. Жінки з немовлятами тіснилися на матрацах, у коридорах, укутані, мов ті орлиці. Та ніхто не панікував, ніхто не вчиняв істерик.
Місцевий лікар щовечора стежками ходив додому. Курочок годував і варив гарячий суп чи кашу. Ми в ординаторській під світлом ліхтариків вечеряли, чай пили – а він нам їжу приносив.
3 БЕРЕЗНЯ
Третього березня почали привозити поранених цивільних. Окупанти просто відстрелювали мирних, як мішені… Хлопець із кульовим у хребет. Чоловік із легеневою кровотечею:
«Хіба у нас були хірурги для таких операцій? Але допомогу потрібно надавати. Оперували наші акушери-гінекологи. Потім знайшли ще двох місцевих хірургів, вдалося їх привезти. Ми давали наркоз, знеболювали, переливали, робили все, що могли»
Привезли хлопця з простреленою стегновою артерією. Аж раптом у нього – зупинка серця. Реанімували, запустили, перев’язали. А далі? Треба рятувати ногу від гангрени, а ми заблоковані. Або приїхала машина з білими пов’язками і написом «ДЕТИ». А там 11-річна дівчинка на задньому сидінні без тями, прострелена голова. Це був жах. Усі плакали, така вона гарненька. Надали їй допомогу, рану закрили, і вона за два дні прийшла до тями. Усіх впізнала, заговорила. Ми були щасливі.
Того дня до нас заїхали окупанти.
Вийшли з автоматами. Я думала – все. А дівчата наші не витримали. Почали кричати: «А дівчинку маленьку за що? Це що, військовий об’єкт?» Вони розвернулися і поїхали. Всі перехрестилися, бо думали, що то кінець:
«Хочу висловити глибоку вдячність нашим керівникам, які були поруч. Завідувачка пологового, як матір, про всіх піклувалася, заспокоювала. Два чоловіки, які були на партнерських пологах із жінками, нам і підлогу мили, і воду носили, у всьому допомагали. Ми жили як одна велика родина»
Директор лікарні, Антон Довгопол, весь час намагався з Бучі прорватися до нас. Два рази йому це вдалося. Привозив ліки, продукти, воду. А на третій раз окупанти його не випустили. У нас тоді закінчувалася їжа, дизпалива для генератора лишалося на добу, тяжкі поранені потребували евакуації.
І 8-го березня сталося диво!
Уявляєте картину? У двір пологового заїжджає лікарняний бус у супроводі російських танків. А за кермом – директор:
«Не знаю, чого це йому коштувало, але ми були вражені. Це був подвиг. Тоді ми забрали з машини їжу, смаколики, воду, а туди завантажили тяжких хворих: ту дівчинку і хлопців із пораненням хребта і стегна»
9 БЕРЕЗНЯ

Дев’ятого березня вдалося евакуюватися і решті. Спочатку зеленим коридором забрали жінок із дітьми. Останньою машиною їхали ми, медики. Як добирались, я вже не пам’ятаю, бо і стріляли, і бомбили, і огородами їхали. У мене ще довго перед очима стояли ті картинки. Та у квітні ми повернулись у пологовий. Відмили, почистили, налагодили роботу.

Джерело: МОЗ України

попередня статтяЧи здатні модульні містечка в Ірпені витримати зиму?
наступна статтяГектари землі, авто за сотні тисяч доларів та гроші. Яке майно повернув суд Ростиславу Скуратівському

Залишити відгук

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я