Страшні кадри трагедії, яку назвали «Бучанською різаниною» сколихнули увесь світ. Внаслідок чого у Бучанському районі від рук окупантів загинуло понад 1130 мирних мешканців. 

Утім, окрім ненависті до рашистів за тисячі невинно вбитих українців — бучанці звинувачують мера — Анатолія Федорука. За те, що залишив напризволяще жителів громади і не зайнявся евакуацією , хоча й знав, що окупанти прийдуть та зруйнують місто.

На своїй сторінці у Facebook коріний житель Бучі Віктор Бархоленко пригадав, що Анатолій Федорук входив до політичної сили «Партія регіонів» і не підтримував Майдан. Проте підтримував проросійського екс президента зрадника і втікача Віктора Януковича, а учасників Майдану називав терористами.

«Шановні земляки! Підтримаємо Президента України, не допустимо терористів-майданівців до влади! Партія регіонів, Буча. Анатолій Федорук».

Так-так, цей екс регіонал й досі мер Бучі! Місцеві навіть вдаються до гумору, від якого насправді не охоче і сміються. «Мер Бучі на даній посаді довше, аніж путін на президентській».

У дописі, окрім згадок про минуле, Віктор Бархоленко анонсував збір підписів для засудження Анатолія Петровича за зраду під час окупації Бучі. Жителі стверджують, що мер залишив їх напризволяще. Хоча добре знав, що буде відбуватись у місті. А зараз в ЗМІ та медіа розповідає «казки», який він герой. Кілька коментарів під дописом:

 

 

Чому звинувачують мера Бучі Анатолія Федорука?

Віктор Бархоленко в травні написав допис із запитаннями, які цікавили громаду. Журналісти «Tittle-Тattle» спробували розібратись у деяких. Отже:

Питання перше:Чому, знаючи зазделегідь, що Буча буде «сірою зоною», тобто — окупованою, не попередив та не вжив жодного заходу щодо евакуації бучанців?

Як він пояснив у своєму коментарі УП, боявся за ПАНІКУ серед населення, за паніку, Карл! а не за життя людей своєї громади!

В інтерв’ю Українській Правді, вже після деокупації, а саме на початку квітня, Анатолій Федорук розповідав таке:

Журналіст УП: У місті була тероборона, чи ви її створювали на ходу?

Анатолій Федорук: «Ми почали її створювати ще до війни. Якраз визначили приміщення для ремонту – це бувша військова частина. Але на другий день війни районні структури – райдержадміністрація, військкомат, інші держоргани полишили Бучу, виїхали в Білогородку в межах району, де було більш безпечно, і ми фактично лишилися з громадою сам на сам.
Я поцікавився тоді у військових чи будуть у нас Збройні сили. Мені пояснили, що з огляду на оборонне завдання Києва — Буча є сірою зоною. Тому ЗСУ будуть нас боронити виключно артилерією та іншими схожими способами, щоб не дати ворогу перейти річку Ірпінь. (До речі, про незаконну забудову заплави «Ріки — Герой» — річки Ірпінь ми теж писали)
Звичайно, отримавши цю інформацію, як історик за фахом, я розумів наслідковість, але не став це поширювати, щоб не сіяти паніку.

Журналіст УП: Тобто ви вже тоді знали, що місто фактично буде зруйновано?

Анатолій Федорук: «Мало того, що буде зруйноване… Я прекрасно розумів, що таке сіра зона, з огляду на події на сході нашої держави».

Зауважимо, що сіра зона – це територія, над якою літають снаряди, випущені і з нашого боку, і з боку рашистів, але на самій території активних бойових дій не ведеться. По суті, Анатолій Петрович дізнався, що місто Буча стало «сірою зоною» на другий день війни. А у перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну Анатолій Федорук звернувся до громади із проханням залишатись вдома.

27-го лютого, окупанти заїхали на вулицю Вокзальну. До 3-го березня російські війська фактично зайняли майже всі населені пункти громади: Гаврилівка, Синяк і тощо та підійшли до міста. Але в саму Бучу не заходили. «3-го березня відбувся перший бій, після якого вдалось повернутися до міста, але не в центр. Блокпост, який ми проходили дорогою на Дмитрівку, уже був рознесений. Один з його учасників ліг на капот і каже: «Не їдьте, там орки». Російські війська заїхали в мікрорайон Склозаводський, стали біля прохідної склозаводу і фактично почали контролювати шлях по вулиці Яблунській аж до Вокзальної»розповідає Анатолій Федорук УП.

 

Питання друге: Чому орки, зі слів Федорука, серед білого дня не стріляли у нього, коли він без білої пов’язки перелазив через 2-ох метровий паркан своєї садиби? І це у той час, коли інших бучанців розстрілювали просто так, лише за те, що вони йшли чи їхали велосипедом по вулиці!

У тому ж інтерв’ю УП Анатолій Петрович розповів історію, як його зловили окупанти і навіть не перевірили документи. А ще він якимось дивовижним чином побачив списки, де було і його прізвище, але написано із помилкою, що зіграло йому на руку та допомогло вижити. Цитата:

«…. але потім мені треба було вернутись за сімкою і ще за деякими речама. Я переліз через паркан, бо ж ключів не було, і побачив, що двері вже відкриті. Подумав на мародерів, але позаду з’явився автомат: «Хто ти, що ти?» Кажу, що живу поряд, наглядаю за будинками».

Журналіст УП: Тобто вирішили не признаватися, що ви мер?

Анатолій Федорук: «Ні, звичайно. Кажу: Я тут поруч, люди виїхали, наглядаю за будинками». Вони розпитали де я працюю – кажу, що в комунальній службі і на підприємстві «Техпромсервіс». Офіцер витягнув два віддруковані папірці зі списками, єдине, що в тому переліку було не «Федорук», а «Федорчук»! Федорчук Анатолій Петрович. Він запитав, чи це мій дім, кажу: «Хотів би я мати такий будинок!» – «А де мер?» – Кажу: «Та вони двоє суток, як з сім’єю уїхали!»

Журналіст УП: І в них не було вашого фото?

Анатолій Федорук: «Ні. І так склалося, в мене не було традиції вішати портрети – Толя здєсь, Толя там. Родинні, членів родини висіли, але моїх не було.
А вони тільки зайшли, їх ще все цікавило: «О! Блок сигарет у гаражі», «О! У них унітази в ізьбах стоять!» Потім запитав у мене паспорт. Я кажу: «То хто ж з цивільних у місті носить паспорт? Але вдома є, готовий показати».
Запитав, чи я служив – кажу, що так. Він аж насторожився – думав, що в ЗСУ. Але я додаю: Хабаровський край Дальновосточний воєнний округ… Хоча він був професійний, кілька разів перепитував одне і те ж, щоб пересвідчитися, чи я говорю правду.
У підсумку він запропонував піти за паспортом, і ми пішли, але на пів дороги йому хтось по рації передав сигнал. То він сказав: «Ти ж однаково за будинками присматріваєш. Ми здєсь надовго – принесеш паспорт, покажеш».
Я, звісно, це пообіцяв і одразу пішов до знайомого, пояснив ситуацію. Зібрав у кульок пів булки хліба, пів палки ковбаси, отримав ключі від його дачі і від квартири сина. Каже: «Давай туди швиденько, і ми до тебе прийдемо». У результаті я певний час був у мікрорайоні Мельники на цих дачах.

Журналіст УП: Тобто весь час окупації ви ховалися по різних квартирах?

Анатолій Федорук: «На різних квартирах, на різних локаціях. Тоді в мені важко було впізнати мера – тут порізано, поклеєно, без миття. Я вважаю, що Господь Бог управив так, що зберіг мене. Тому що попасти їм у руки – самі розумієте…»

Отака от весела історія бучанського супергероя, якому, як він стверджує, пощастило вижити через неграмотність рашистів і їхніх неосвічених наводчиків. Проте, Україна не росія і ми то з вами очевидні речі бачимо і з простою арифметикою справитися можемо.

Бучанець Віктор Бархоленко журналістам «Tittle-Тattle» розповів, що все це брехня і Федорук лише розповідає «казочки», що він всюди був і все бачив.«Уявіть тільки, він (Федорук) побачив, що у орків було два папірці із списками. І він якимось чином побачив, що там його прізвище написане не Федорук, а Федорчук. Як він міг підійти до окупантів, заглянути і знайти себе в цьому списку, ще й вичитати дослівно і побачити, що там маленька помилка? Це не здається дивним?»

Крім цього, Віктор поспілкувався із жителями Бучі, які теж були в окупації. Вони розповідають, що окупанти із ними вели себе набагато жорстокіше і зовсім не привітно, а тут прям наче друзі.

Що кажуть жителі Бучі, які були в окупації? 

Олександр проживає на вулиці Камінській, Лісна Буча. Під час окупації він був в місті. Коли вирішив через сусіда вийти на вулицю Новояблонська, побачив рашистів: «Вони сказали руки вверх. Їх було 7-8 людей із автоматами. Рашисти вимагали в мене документи, але ті були вдома. Росіяни підняли автомат і сказали ідемо додому. Вдома перевірили документи і обшукали весь будинок. Можливо, перевіряли чи є зброя. І потім пішли».

Василь теж мав «зустріч» із окупантами. Він проживає на вулиці Шевченка в Бучі: «Приїхало 8 людей, зайшли і одразу перевірили документи. Забрали телефон і перевірили будинок. Я запитав, що мені можна робити далі. На що рашисти відповіли, можна лише на певній території і з білою пов’язкою на руці. Якщо будеш бігти або перелазити через браму — будуть стріляти без попередження».

 

Отже, у зв’язку із цим Віктор написав заяву Голові Національно поліції Клименку І.В. Туди ж будуть прикріплені підписи жителів.

   

 

 

Стверджувати про державну чи людську зраду мера Бучі Анатолія Федорука наразі не можемо. Цю справу мають розглядати правоохоронні органи після того, як отримають підписи жителів та опрацюють заяву. Потім буде висновок їхніх експертів і довгоочікувана правда.

Але факт залишається фактом! А також сотні невинно вбитих українців в Бучі, яким в перший день повномасштабного вторгнення наказали сидіти вдома…

Щоб своєчасно отримувати перевірені новини та плітки вашого міста шукайте нас у Facebook та підписуйтеся у Telegram-каналі. 

попередня статтяЯ просто сиділа, мовчала і плакала, а син просив знайти вцілілі іграшки: ірпінчанка про першу зустріч із зруйнованим будинком
наступна статтяВійськовий облік жінок запрацює з жовтня: що потрібно знати?

Залишити відгук

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я